Спочатку було тяжко. Тіло не було звикле на таке фізичне навантаження а я не підіймаю по пів-тони кожен день. Само собою боліли руки і спина. Я вже хотіла піти. Думала, що краще піду продавати чи хоч щось інше. Потім якось стало нормально і тіло звикло. Я до такої роботи, до цих людей і мені почало подобатися.

При цьому я чудово розуміла, що це за робота. Але я також знала, що тут і зарплати вищі середніх. Саме це мене сюди і привело.

Абідосу не важливо, хто прийде. Буде то чоловік чи жінка. Буде то хтось молодий без досвіду чи вже з досвідом. Кожен має шанс показати, що вміє. І заробити дійсно великі гроші. Хоча треба враховувати, що їх не почне заробляти одразу. Головне — навчитися всьому. Мені, наприклад, зайняло пів-року вийти на рівень, де я зараз.

Думаю, умови у мене нічим не гірші, ніж в Німеччині. У мене є знайомі, котрі працюють в Німеччині. Тому знаю, що там все так само. Думаю, що іпотеку я б могла виплачувати сама лише зі своєї зарплати. У мене тут є хлопець. Тому я знаю, що коли ми захочемо мати свій куточок, з цим не буде проблем.

І що коли ми захочемо родину, ми її забезпечимо. Ми зможемо дати дітям чудове дитинство, поїздки, іграшки. Це не буде як у більшості тут на заході. Я не знаю, як їм вдається підтримувати сім’ї з такими зарплатами.

Та й коли я стану мамою, тут з цим проблем не буде. Вони завжди намагаються йти людям на зустріч, щоб у працівників був час на родину і на роботу.